Super Structures - Antonov 225 Part 3 (napisy PL)

Super Structures - Antonov 225 Part 3 (napisy PL)

Przewieźć ładunek kijów

СВЕРСТЮК ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ СВЕРСТЮК ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ

ПОРТРЕТ НА ОСІННЬОМУ ПЛЕСІ

Не я намалював цей портрет. Моя справа була вгадати погоду і терпляче та коректно зафіксувати відображення. А читач уже домалює.  

Цю автобіоґрафічну розповідь Євгена Олександровича Сверстюка я записав за проґрамою Харківської правозахисної групи 26 грудня 1999 та 9 січня 2000 року. Доповнена вона в липні  – листопаді 2005 року. 

Василь ОВСІЄНКО, лауреат премії імени Василя Стуса.  

Є. Сверстюк: Почнемо з преамбули.

Спогади – то острівки пам’яті. Найчастіше мимовільної. Прожите – як розлите. Пригадую свої наміри якесь явище запам’ятати назавжди. Але потім уже не пам’ятаю, про що йшлося.

Добре запам’ятовуються починання і дії, що закріпилися в мотивації. Чомусь більше запам’яталися епізоди заслання, ніж тюремні і лагерні. Брак свободи і брак позитивних емоцій не сприяє внутрішньому освітленню епізодів, навіть коли вони були значними. Недоживлення. Недовершення починань під пресом обставин і брак викінченої форми.

Настрої формує щось виразне і яскраве – і те, що „болить, і плаче, і не спить...”

Отже, які ми були, які ми стали. Старі ми стали. Але старість несе пам’ять, як карму...

Я думаю, чоловік все той самий, що був. Мене, наприклад, ще з дитячих років вибирали на ролю „мирового посередника”. Мабуть, вважали, що чуття правди в дитини є, а на якісь хитрування вона нездатна. Мені довіряли виконання доручень, збереження речей, таємниць...

Так само з дитинства я був безальтернативно прозахідної орієнтації, з нахилом до ідеалізму. Про Схід я знав тільки з поштових марок – червонястих-серпастих-молоткастих.

Уже в дитинстві відкралась мені абсолютна присутність Бога. Не в довірливому повторюванні за мамою слів молитви „Вірую”, „Отче наш”, „Богородице” і Десяти Заповідей , а в тому типовому класичному „Як тривога, то до Бога”.

У ранньому дитинстві я був хоровитий. У нас казали „нездалий”. Це називалось „шкрофули” або „золотуха”, або „ґулі”. Ускладнення переходило на очі...

Коли літнього серпневого дня, мабуть, року 1932-го, батько з матір’ю привезли мене (30 км возом вибоїстою дорогою) до Сокаля, лікар оглянув мене і сказав: „Що ж ви так запустили – змарнили ви дитину: хлопчик сліпий”. Він знав стан очної хірургії початку 30-х років, але порадив везти до Львова – може, візьмуться оперувати.

У дорозі назад мені відкрилася безодня сліпоти. У таку мить діти стають дорослими...

Звечоріло, і батьки вирішили по дорозі заїхати до маминої сестри Степаніни, яка ніколи не падала духом і завжди давала добру пораду. Феноменальна жінка козацького духу. У ній поєднувався селянський практицизм з глибоким містицизмом.

Мене залишили в тітки: у селі Матів є баба Химка, яка змовляє... Певності не було у батьків, не було у тітки, не було в мене, не було і в баби Химки. Але до схід сонця і на заході сонця вона приходила у своєму шелестючому кожусі, проказувала молитви і прикладала лезо ножа. На запитання відповідала: „Як Бог дасть”. І на тому сходилися всі.

За два тижні мене привезли додому здоровим. Тато приїхав тим же возом, і я оглядав ліс, кущі і півкопи обабіч дороги в селах Матів, Підбереззя, Охлопів, Сільце.

У повісті Степана Васильченка про Шевченкове дитинство „У бур’янах” є така геніальна формула: „Він жив на утриманні природи і під доглядом Бога”.

Опитайте людей, і 99 відсотків, особливо сільського походження, пояснять, що таке на утриманні природи”. Але вони ж вам скажуть, що „під доглядом Бога” – це метафора, яка означає – без будь-якого догляду... І мало хто задумається над словами поета:

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

„Учися, серденько, колись

З нас будуть люде”, – ти сказала.

Отже, понад природою є Рука, яка веде. У житті я хитався в просвітленнях і затемненнях, але часто відчував ту Руку, яка незримо провадила над прірвами і нечутно вела мене до невідомої мені цілі.

Коли задуматися, то догляд Бога значить куди більше, ніж догляд батьків. Хоча певною мірою через батьків він здійснюється. Але ніхто тебе не вбереже і не догляне, і ніхто не дасть гарантії навіть на один день... Як каже англійське прислів’я, багато що може трапитись між тим, поки чашку донесеш до уст. There is many a slip ’tween the cup and the lip.

Однак ми плаваємо на мілководді видимості і запам’ятовуємо очевидні факти...  

Коли ми були на засланні, ми стали більше  західноєвропейцями, бо такі були наші кореспонденти. Ми були причетні до того культурного простору, який щось визначав і говорив, коли наш „православний” простір усе мовчав. Тому ми були й трошки католиками. На латинське Різдво я відчував орґан на півнеба. Я його трохи зміщував: світ і віру батьків наших екстраполював на західні терени. Усе це, мовляв, і досі існує в сучасному західноєвропейському світі. І звичайно, якоюсь мірою Кріста Бреймер це підживлювала, бо сама була жінкою реліґійною. Але вона весь час натякала, щоб я не робив узагальнення, бо вона є реліґійною, а світ навколо неї не є таким. Тому не треба мати особливих ілюзій.

В.Овсієнко: Отже, судженого і конем не об’їдеш...

Є.Сверстюк: Між іншим, що стосується спогадів про участь у подіях – то десь у Достоєвського, здається, в романі „Подросток”, є міркування про мотиви: я постарався викласти послідовність подій так, як воно було насправді, щоби ви собі виводили мотивацію і судили про причини з послідовности самих подій. Я думаю, що в цьому є давно випробуваний романістами ефективний психолоґічний прийом. Зрештою, звідси й помилкові судження: post hoc ergo propter hoc.

Однак мені здається, що коли говорити про біоґрафії людей, то з самої послідовности, може, і не випливе те, що мало би випливти. Ну, скажімо, є і така послідовність подій: ви виходите на якусь особу, яку назвали "добродій" і яка була учасником позитивних акцій. Але з тієї ж послідовності подій також випливає те, що один дуже проникливий співучасник назвав "злобродій". То як тут проникнути в правду, що лежить в основі послідовности подій? Як проникнути в правду мотивації?

Очевидно, це є головне – мотивація. Люди, як правило, надають своїй участі в подіях трохи інше пояснення, ніж це видається збоку. Вони або самі не до кінця розуміють мотивацію своїх вчинків, або передають цю мотивацію в прийнятій літературній манері. А ця літературна манера вже забезпечує їх позитивними стереотипами. Або вони приховують те, що насправді лежало в основі дій.

В.Овсієнко: Може, просто Господь їх вів за руку та й годі?

Є.Сверстюк: Ну, Господь веде за руку в плані провіденційному, а все ж таки чоловік сам кожен день робить певний вибір, і робить відповідно до свого характеру і до тих обставин, які його підштовхували чи стримували.

Таким чином, треба розмежувати цю провіденційну сферу і сферу психолоґічну чи соціяльно-психолоґічну. Отут, власне, і полягає тонкість підходу: зрозуміти, а що ж насправді лежало в основі вчинку? З одного боку, хтось скаже, що сміливість і прямота, а хтось інший каже: то свинуватість його натури, яка потрапила в такі обставини. І в результаті прямота вилилася в героїзм: кнур зруйнував своїм рилом бастіон. Що ми, зрештою, маємо в біоґрафіях більшовиків часу революції – як вони виходили в герої. Особливо ті, що залишилися цілими і, певно, давно мали натренованість у пристосовництві, мали добрий нюх і здатність до виживання за будь-яких умов. Усе це стосується, звичайно, не тільки діячів. Тому я з великою обережністю ставлюся до таких понять, як патріотизм (бо він має дуже широку гаму), і до таких понять, як героїзм, бо героїчні починання і оцінки героїзму – це різні речі. Я думаю, що починання нормальні, людські, скромні є більш правдоподібними. І взагалі я не дуже розумію, що таке героїчне починання. Мені здається, що тут є фальш від самого початку.

В.Овсієнко: Часто це буває просто нормальна поведінка людини в той час, коли величезна більшість людей поводиться ненормально.

Є.Сверстюк: Так, у відповідності до свого характеру... Але, знову ж таки, треба визначити, чи було це прагнення людини поводитися нормально всупереч спокусам, які були на кожному кроці, і прецедентам, які завжди були на очах. Я нещодавно, наприклад, прочитав розповідь одного одважного, розумного, путящого чоловіка, який справді робив одважні кроки. Він згадує про шпиків, які вистежували його і його друзів. З його розповіді я побачив, як він боявся. Він же не пише про те, що він боявся, він просто розказує, але я бачу, яке це мало для нього значення, як він це помічав, як він не міг від цього відволіктися і піднятися над цим! І я починаю згадувати, що це історія кожного з нас. Тільки кожен з нас по-різному переживав.

В.Овсієнко: Є такий вислів: бояться всі, а хто не боїться, той нехай не бреше. Але мужність полягає в тому, як людина здатна переступати свій страх.

Є.Сверстюк: А ще буває, що або сліпий, або дурний. І таке буває. Потім – є люди заводні, які люблять боротьбу. Таких, кажуть, Цезар добирав – за ознакою почервоніння в ситуації небезпеки.

В.Овсієнко: Євген Концевич згадував, як мама про нього казала: "О, вже закусив вудила!" Це ще до його каліцтва...

Є.Сверстюк: Концевич узагалі належить до людей внутрішньо міцних, до людей дуже міцних, я сказав би, морально забезпечених характерів. Коли він про щось говорить – у нього без сентиментальної кваші. Тут відчувається цільний чоловік.

БАТЬКИ. „ДОМ ПОД ЖЕЛЄЗОМ”

Характери відкриваються тобі вже в дитинстві. Звичайно, коли ти щодня живеш з батьком-матір'ю, то ти їх майже й не бачиш, хіба в якихось дрібних побутових обставинах. Але в мойого батька часто були якісь екстраординарні обставини. Якщо якусь дурницю він зробив, то потім її згадували все життя. Десь він одного разу продав теля – і програв – якась гра була, там же, на ярмарку. Це була така ганьба, що потім цей епізод згадували йому, хоча він єдиний раз у своєму житті здобувся на такий легковажний крок. І ніколи не виправдовувався.

А взагалі він був чоловік одважний, і це всі розуміли. Це виявлялося скрізь. Напередодні Першої Світової війни він сватався до моєї мами. Сам він був з заможнішої сім'ї, але вона не користувалася дуже великою пошаною, не мала особливої репутації. Це були Заблоцькі, які жили десь „на тому кутку”. У нього був один брат, Іван (він „десь пропав у революцію”), три сестри, а батько п'ятий. Як найстарший, він мав право отримати свої шість гектарів, а сестрам роздавали по одному гектару, коли вони виходили заміж. А тут через видолинок, недалеко, була сім'я Присяжного Якова. Моя мама теж була найстаршою в тій сім'ї.

І от батько засватався. Мама сприйняла це без великого ентузіязму, і її батьки теж сприйняли сватання Ліксандра без ентузіязму: він „якийсь надірваний”. Я не знав, на чому трималася ця репутація, але, очевидно, були такі парубоцькі ситуації, що де вогонь, ніхто не піде – то Ліксандер піде. Ну, а в селянському середовищі таке відхилення від середини ніколи не трактується позитивно. „Піде в вогонь і в воду”.

Отже, батько став свататися. Звичайно, мамині батьки поставилися до цього розважливо: а чого ж – дівок повна хата, до найстаршої сватається парубок роботящий і не бідний – то хай виходить. Але зразу давай торгуватися за придане. І дають мамі один гектар землі десь там далеко, за селом. Це такий гектар на чотири чи п'ять метрів ширини, нива довга-довга-довга і дуже піщана та глиниста. І чи то батько не захотів, чи мама виявила невдоволення з того приданого, що, мовляв, я у вас дочка, чи що? А батько каже: "Ну добре, я Євку без нічого візьму". Ну, то вже було безпрецедентно – хто це бере дівку без нічого? То знов – “надірваний”. Але це було сказано з такою рішучістю справжнього мужчини, що питання „на потім” не відкладали. Він узяв маму, правда, з цим гектаром... (Сміється). Пам’ятаю, я теж одного разу жав на цій нивці (досі відчуваю, як то було важко) ріденьку пшеничку, бо там не родило нічого. Туди гній було дуже важко завезти – через береги, далеко. Словом, з цим „приданим” я знайомий, і тому я собі запам'ятав цю історію.

У батьків спершу не складалося, бо й одруження припало на початок війни. Треба було дівок видавати заміж, батькових сестер. Тут війна, німці. Правда, про німців часу Першої Світової війни говорили дуже добре. Але дівчат треба було від них оберігати... Власне кажучи, я запам’ятав єдиний яскравий спогад з тієї безпросвітності: згоріла хата! Вони залишилися без даху над головою і нашвидку будувалися. Перші діти були Леонтій і Надя. Вони повмирали ще до двох років. Мама була двожильною. Навіть більше: скільки я її пам'ятаю, то можна було не рахувати того, що вранці нагодувати худобу і нагодувати сім'ю. Робота починалася вже аж після цього – до вечора. А ввечері знову між іншим нагодувати худобу і нагодувати сім'ю. А нагодувати сім'ю – це батькові батьки (дід і баба) і п’ятеро дітей. Причому баба Марія хвора на епілепсію, а в умовах села це не є „божественна хвороба”. Це хвороба, яка робить людину інвалідом, і на неї в господарстві покластися не можна.

Скільки я себе пам'ятаю в ранньому дитинстві, то в нашій хаті „під чорною бляхою” були сіни, з сіней скрипучими дверима входили направо в хату – ця кімната називалося "хата", а там –  ванькир. В хаті була піч, а в ванькирі була кухня, лавка, маленький стіл. Отже, дід і баба, батько й мати і нас п'ятеро, тобто всіх дев'ятеро.

В.Овсієнко: А ви який були?

Є.Сверстюк: Я був останній, найменший. І в тому відношенні я, мабуть, мав якийсь привілей. А загалом то церемонитися з дітьми не було коли, і розбиратися в справедливості, хто з них кого вдарив, теж не було ніякого сенсу, і в це батьки не вникали. Через те завжди я був винним, бо не спускав старшому братові Якову. А Яків мав таку вдачу: бачиш, я тебе побив, а ти ще й винен – щоб не задирався зі старшим. Його несумлінність мене завжди шокувала і вражала.

Я вдома був таким собі пещеним оракулом – ото знічев'я порахую, скільки буханців хліба виходить на один день. Бо мама сама пекла хліб – і на дев'ять душ скільки воно розходиться. Я пригадую, мені в дитинстві ставили часом „філософські питання”, причому, ще коли в мами на руках сидів. Ну, наприклад (я не думаю, що це було в ранньому віці, але ж ясна річ, що не більше, ніж п'ять років, десь так), пригадую, таке питання мені було поставлене: тепер у нас, на Волині, полякам роздають землю. І тим, хто переходить у католицьку віру, можуть даром дати землю, яку ми так тяжко купуємо! „Ні, не переходити в католицьку віру”, – радив я. Звичайно. Мене хвалили „за розум”. Але особливо дивувалися, коли я на запитання „ким ти хочеш бути” відповів: ”Хочу сидіти в тюрмі за Україну”. Звичайно, це свідчить передусім про настрої, які дитина вбирає, як губка воду. Мабуть, таке не раз розповідали, тому мені запам’яталося. Дивувала заповзятливість батькова: він щороку купував землю. Мені здається, щороку десятину купував. Звичайно, ніякого масла, ніяких яєць удома ми не їли, тому що це все продавалося. Батько мав безліч зв'язків з жидами, яким він продавав і в яких він позичав гроші. Я пригадую такі довгі папірці-векселі – це слово "вексель" знаю з дитинства. Там був батьків підпис – він або хрестик ставив, або розписувався: "Сверстюк". Тих векселів було кілька, і мені велено було не лазити в шухляду і не брати їх. Але вони там між нитками і між ґудзиками завжди валялися.

У батька був годинник – "Le Rua a Paris" чи щось таке, словом, годинник королівський і з французьким надписом. Він завжди псувався. Батько мав „свого” дзиґармайстера, якому його завжди возив. Це тривало всю мою молодість.

В.Овсієнко: А годинник який?

Є.Сверстюк: Великий настінний годинник. Він дуже швидко псувався, а той не мав деталів і робив їх то з дротика, то з бляшки. Той годинник пойде кілька тижнів, а потім знову псується. Батько знову терпеливо везе, бере пуд збіжжя, щоб розрахуватися. Все це викликало усмішки вдома (сміється): "Старий, поправ-но годинника!" Батько знімає годинника, бо він не йде, стукає його об лавку. Я втручаюся: "Ще раз його стукніть, бо треба, щоб він запам'ятав собі."

Батько терпляче ставився до всяких насмішок, з витримкою. А взагалі він заводився і дуже лаяв то корову, то коняку: "А бодай ти здохла!" Оці лайки – один з тяжких спогадів. Корову, коняку лаяли на чім світ стоїть – за те, що вони неправильно поводяться. І сам я скільки разів доганяв корову, щоб її провчити за неслухняність і що вона така хитра, що вдає, ніби вона пасеться біля межі тому, що там трава, а тільки я відвернуся – вона вже й за межею, в чужій пшениці. Так що війна з худобою і думка про те, що вона розуміє – це перші екскурси в зоопсихологію. Та коли  батько її лаяв, я розумів, що це смішно, але там, де я сам лаяв, – то я розумів, що я правильно її хочу перевиховати. Потім, уже старшим, я жартома запитував, коли він щось там розмовляв з коровою: "Що вона вам каже?" Але він

Source: http://ua-referat.com/%D0%9E%D0%B1%60%D1%94%D0%B4%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D1%96_%D0%90%D1%80%D0%B0%D0%B1%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%95%D0%BC%D1%96%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8_%D1%8F%D0%BA_%D0%BD%D0%B0%D0%B9%D0%B1%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%88_%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%BF%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BD%D0%B0%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%96%D0%B5_%D0%B2%D0%B8%D1%97%D0%B7%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BC%D1%83



Watch video:

Super Structures - Antonov 225 Part 3 (napisy PL)

грузоперевозки киев

1. Види та фактори розвитку міжнародного туризму

1.1 Класифікація міжнародного туризму

У сучасній науковій вітчизняній і зарубіжній літературі описано досить багато підходів до визначення поняття «туризм». За різними ознаками ці підходи можна об'єднати в кілька груп:

- Туризм як особлива форма пересування людей по маршруту з метою відвідування конкретного об'єкта або задоволення спеціального інтересу і повернення до місця постійного проживання;

- Туризм як рух людей, їх перебування поза постійного місця проживання і тимчасове перебування на об'єкті інтересу;

- Туризм як особлива форма розвитку особистості, що реалізується через його соціально-гуманітарні функції;

- Туризм як популярна форма організації відпочинку, проведення дозвілля;

- Туризм як галузь господарства з обслуговування людей, що знаходяться тимчасово поза місцем постійного проживання;

- Туризм як сегмент ринку, на якому сходяться підприємства традиційних галузей господарства з метою пропозиції своєї продукції і послуг споживачам;

- Туризм як явище, що виходить за межі традиційних уявлень, асоційованих виключно з відпочинком, як концепції був обраний аспект попиту, і туризм отримав таке визначення: «Діяльність осіб, що подорожують і здійснюють перебування в місцях, що знаходяться за межами їх звичайного середовища, на період не більше одного року поспіль з метою відпочинку, з діловими і іншими цілями »);

- Туризм як «тимчасові виїзди громадян Російської Федерації, іноземних громадян та осіб без громадянства з постійного місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових, спортивних, релігійних та інших цілях без зайняття оплачуваною діяльністю в країні тимчасового перебування».

В даний час люди подорожують по своїй країні або по закордонних країнах з багатьох причин. Проте завжди є одна причина, яку можна виділити в якості головної мети поїздки - туризм.

Під мотивами туризму розуміються всі ті психологічні та фізичні потреби, які змушують людей думати про місце призначення з туристської метою, яке може задовольнити їх туристські потреби і бажання. Розглянемо основні види мотивів туризму.

1. Природні і кліматичні мотиви. Ці мотиви туризму є часто визначальними для туристів. Такими елементами, наприклад, є природні фактори. До них відносяться сонце, повітря, вода, рослинність, гори і т.д. Всі вони грають істотну роль в розвитку певних видів туризму, особливо морського, спортивного та гірського. Природні і кліматичні елементи відносяться до психологічних і біологічних потреб населення урбанізованих областей, яке шукає в туризмі відпочинку, розваг і зміни оточення.

2. Культурні мотиви. До цього виду мотивів туризму належать усі елементи, складові культурну спадщину країни, пропоноване туристам для огляду. До таких елементів відносяться історичні місця, археологічні пам'ятники, музеї, картинні галереї, народне мистецтво та ін Культурні мотиви туризму мають обмежений вплив на сьогоднішніх клієнтів, особливо на тих, хто займається масовим туризмом.

3. Економічні мотиви. До цього виду мотивів туризму належать всі ті економічні фактори, які охоплюють вартість життя як в місцях проживання, так і в місцях перебування туристів, вартість подорожі і т.д.

Цей вид мотивів туризму відіграє істотну роль у формуванні недорогих турпакетів. Економічні мотиви туризму мають суттєвий вплив на велику кількість туристів, які належать до класу з середніми доходами і нижче. У цьому полягає основна причина, чому вони представлені особливим способом у комерційних оголошеннях, яку видають країни, що приймають туристів. Це робиться не тільки з метою залучення туристів, але також туроператорів і турагентств, які обслуговують споживачів - туристів, охочих подорожувати індивідуально і недорого.

4. Психологічні мотиви. До цього виду належать всі внутрішні мотиви туристів, що відвідують місця призначення. Ці мотиви обумовлені психологічними потребами, які відчувають туристи. Щодо деякі туристи подорожують у далекі місця призначення вдруге, виключаючи випадки, коли при цьому присутні сентиментальні причини або сильний економічний мотив туризму. Необхідно зауважити, що в міру збільшення доходів приватних осіб психологічні мотиви туризму надають більший вплив на вибір нових туристських місць призначення.

Крім перерахованих основних видів мотивів туризму існують більш спеціалізовані види. Дуже важливо приймати їх до уваги, оскільки це сприятиме формуванню найкращою туристської політики та розвитку економіки туризму в туристських місцях призначення. Жоден продукт не можна вдало просувати на ринку, якщо він не був створений відповідно до запитів споживачів. Це стосується і індустрії туризму, в якій просування продукту і послуг залежить від розуміння мотивів, якими керуються туристи, відвідуючи певні туристські регіони.

Необхідність виділення серед величезного розмаїття подорожей певних груп полягає в тому, що конкретний вид туризму багато в чому визначає набір послуг по туру, ціноутворення, характер діяльності організатора поїздки, специфіку приймаючого регіону, маркетинг і багато інших параметрів, що представляють ключові позиції діяльності з управління туристським бізнесом.

Найбільш розповсюдженими ознаками, за якими проводиться класифікація міжнародного туризму, є тип пропозиції, спосіб організації поїздки, мета подорожі, спосіб пересування.

До відпочинку і рекреаційному туризму відносяться різні різновиди туризму з метою відпочинку, знайомства з визначними пам'ятками, занять спортом, здійснення походів, екзотичний відпочинок, тематичні поїздки.

До ділового туризму відноситься конгресовий, поїздка з метою проведення ділових переговорів, участі у семінарах і з іншими професійними цілями, шоп-тури.

Можна виділити груповий та індивідуальний іноземний туризм.

Таблиця 1. Класифікація туризму

Source: http://archive.khpg.org/index.php?id=1132736015